Непереможний : роман

немає у наявності
У вибране

Оцінити:

Код товара:  978-966-10-4771-5
Видавець: Видавництво Богдан

Доставка

 

 


Гарантія обмін/повернення товару у продовж 14 днів


Оплата Готівкою, Visa/MasterCard, Приват24

Непереможний : роман

Непереможний : роман

   «Непереможний» — науково-фантастичний роман Станіслава Лема. 
   На пустельну й нежилу планету Регіс-III здійснив посадку Крейсер другого класу «Непереможний». Незадовго до цього на цій планеті зник інший земний корабель — «Кондор», відправивши перед цим всього два повідомлення. У першому йшлося про успішну посадку на поверхню планети Регіс-III, а в другому — про якісь «мушки».
   Екіпаж «Непереможного» отримав завдання знайти сліди зниклої експедиції «Кондора» і з’ясувати причину її зникнення. У біолога Лауди виникає припущення: на планеті відбувається еволюція механізмів, що залишилися від позаземної цивілізації, яка прибула десь із сузір’я Ліри (Лірян).
   Судячи з нечисленних слідів, що збереглися від перших колоній роботів, їхніх типів було кілька. «Рухливі» — мобільні роботи, складні, інтелектуальні, озброєні, живились ядерною енергією. «Найпростіші» — здатні до обмеженого пристосування, але при цьому не залежали від наявності запасних частин та радіоактивного палива.
   Позбавлені нагляду Лірян, роботи почали неконтрольовано розвиватися і змінюватися. Їхня еволюція призвела до того, що вижили найбільш пристосовані. І такими виявилися найпростіші роботи. З їхніми далекими нащадками, які мають вигляд «мушок», і зіткнулися експедиції землян…

  

   Переклав з польської Іван Сварник
   Ілюстрації Ростислава Крамара

ЧОРНИЙ ДОЩ

   «Непереможний», крейсер другого класу, най­більша одиниця, котру мала в розпорядженні База в сузір’ї Ліри, йшов на фотоновій тязі через крайній квадрант зоряного скупчення. Вісімдесят три члени екіпажу спали в тунельному гібернаторі центральної палуби. Оскільки рейс був порівняно коротким, замість повної гібернації застосували поглиблений сон, у якому температура тіла не спадала нижче десяти градусів. У рубці керування працювали лише автомати. У їхньому полі зору, в перехресті прицілу, лежав диск сонця, не­значно гарячішого за звичайного червоного карлика. Коли його коло зайняло половину площини екрана, анігіляційна реакція була зупинена. Протягом якогось часу в усьому кораблі панувала мертва тиша. Беззвучно працювали кондиціонери та лічильні машини. Затихла навіть найделікатніша вібрація, що супроводжувала емісію світлового стовпа, який попередньо вистрілював з корпуса і, мов шпага нескінченної довжини, занурена в морок, своєю інерцією штовхав судно. «Непере­можний» ішов з тою самою швидкістю, близькою до світлової, безвладний, глухий і на позір порожній.

   Потім вогники почали блимати один одному з па­нелей, осяяних рожевизною далекого сонця, відобра­женого на центральному екрані. Феромагнітні стрічки ожили, програми поволі сповзали в середину чимраз новіших машин, перемикачі яскріли іскрами, і струм тік дротами зі шумом, якого ніхто не чув. Електричні двигуни, перемагаючи опір давно застиглого мастила, почали обертатися, переходячи з басів на високі зой­ки. Матові штаби кадмію виступали з допоміжних реакторів, магнетичні помпи нагнітали рідкий натрій у змійовик охолодження, металевими конструкціями палуб пройшло тремтіння, а заодно слабке шкряботіння всередині стінок, ніби там бушували зграї звіряток, стукаючи кігтиками об метал. Це показало, що рухомі саморемонтувальні апарати вже вирушили в багатокіло­метрову мандрівку, щоб контролювати кожне з’єднання балок, цілісність корпусу, непорушність металевих стиків. Увесь корабель сповнився шелестом, рухом, прокидаючись, і лише його залога ще спала.

   І тут наступний автомат, проковтнувши свою програмну стрічку, вислав сигнал до управління гібернатора. До подмуху холодного повітря додався пробуджувальний газ. Поміж рядами ліжок з ґратів на підлозі війнуло теплим повітрям. Однак люди довго мовби не хотіли прокидатися. Дехто мимоволі рухав руками; пустку їх холодного сну сповнювали маячня і кошмари. Врешті хтось першим розплющив очі. Ко­рабель уже був готовий до цього. Вже кілька хвилин дотеперішню темряву довгих суднових коридорів, шахт двигунів, кают, кермувальної рубки, робочих по­стів, камер тиску осявало штучне денне світло. І доки гібернатор сповнювався шумом зітхань і зойків напів­притомних, корабель, мовби не в змозі від нетерплячки дочекатися пробудження залоги, розпочав маневр попереднього гальмування. На центральному екрані з’явилися смуги носових вогнів. У дотеперішню мерт­воту досвітлового руху втрутився поштовх, потужна сила, прикладена носовими двигунами, намагалася зім’яти вісімнадцять тисяч тонн статичної маси «Не­переможного», помножені тепер його величезною швидкістю. Щільно запаковані мапи неспокійно за­трусилися в сувоях у картографічних каютах. Тут і там рухалися, мовби оживаючи, не надто міцно закріплені предмети; у камбузах загриміло, стукаючись, начиння, затремтіли спинки порожніх фотелів з піни, а пристінні пояси й линви палуб почали хитатися. Стукіт, змішані звуки скла, бляхи, пластику хвилею промайнули всім судном від носа до корми. Тим часом з гібернатора долинав уже гомін голосів; люди від небуття, в якому перебували протягом семи місяців, через короткий сон, поверталися до яви.

   Корабель скидав швидкість. Планета, уся вкрита рудою вовною хмар, заслонила зорі. Випукле люстро океану з відблиском сонця пересувалося чимраз по­вільніше. В поле зору увійшов бурий, подзьобаний кратерами континент. Люди на бортових пунктах не бачили нічого. Під ними, у титанових глибинах ма­шинних відсіків наростав придушений гуркіт, страшне перевантаження зіштовхувало пальці з рукояті. Хмара, що потрапила у потік викиду, розщепилася вибухом ртуті, розпалась і зникла. Гарчання двигунів на мить посилилося. Рудуватий диск розплющився: так пла­нета перетворювалася на поверхню. Уже видно було серпасті дюни, які пересував вітер; смуги лави, що роз­ходилися, мов шпиці колеса, від найближчого кратера, зблиснули відбитком пожежі ракетних дюз, сильнішим за сонячне сяйво.

   —   Уся потужність на вісь. Статична тяга.

   Стрілки ліниво пересувалися в наступний сектор датчика. Маневр відбувся безпомилково. Корабель, мов перекинутий вулкан, що дихає полум’ям, висів за півмилі від подзьобаної рівнини, помережаної зануре­ними в піски скелястими хребтами.

   —   Уся потужність на вісь. Зменшити статичну тягу.

   Уже видно було місце, в якому стикався з ґрунтом потік викиду, скерований вертикально донизу. Там здійнялася руда буря піску. З днища стріляли фіоле­тові блискавки, на вигляд беззвучні, бо грім поглинав сильніший од нього гуркіт газів. Різниця потенціалів вирівнялася, командир зауважив це, кивнувши голо­вою інженерові: резонанс. Слід усунути. Але ніхто не відповів, двигуни вили, корабель опускався, тепер уже без жодних ривків, мов сталева гора, підвішена на невидимих линвах.

   —   Половина потужності на вісь. Мала статична тяга.

   Концентричними колами, мов видиво справжнього моря, в усі боки линули, наче дим, хвилі пустельного пороху. Епіцентр, куди з невеликої відстані вціляло полум’я викиду, вже не димів. Пісок зник, перетво­рився на дзеркало червонявих бульбашок, на кипляче озеро розтопленого кремнію, на стовп безперервних вибухів, доки не випарувався. Оголений, мов кістка, старий базальт планети почав м’якнути.

   —   Стоси на холостий хід. Холодна тяга.

   Блакить атомного вогню погасла. З дюз ударили скісні промені буровиків, і за мить пустелю, стінки скелястих кратерів і хмари над ними залила примарна зеленкавість. Базальтовій основі, на якій мало спочити широке днище «Непереможного», вже не загрожувало розплавленням.

   —   Стоси нуль. Холодною тягою на приземлення.

   Усі серця забилися жвавіше, очі схилилися над ін­струментами, рукояті спітніли у затиснутих пальцях. Сакраментальні слова означали, що повороту вже не буде, що ноги стануть на справжній ґрунт, хоча б і на пісок пустельної кулі, але й там будуть схід і захід сонця, горизонт і хмари, і вітер.

   —   Точкове приземлення у надірі.

   Корабель сповнив протяжний зойк турбін, крізь які униз падав матеріал згорання. Зелений стовп вогню, що розходився віялом, поєднав його з димом від палаючої скелі. З усіх боків здійнялися хмари піску, що засліпили перископ середніх палуб, лише в рубці керування на екранах радарів незмінно з’являлися і гасли поздовжні промені, які малювали обриси пейзажу, котрий тонув у хаосі тайфуну.

   —   Стоп при дотику.

   Вогонь бунтівливо хвилювався під днищем, мілі­метр за міліметром зменшуючись від тиску величезної ракети, що посувалася на нього, зелене пекло стріляло довгими бризками у глиб рухливих піщаних хмар. Щілина між днищем і обпаленим базальтом ставала дедалі вужчою лінією зеленого полум’я.

   —   Нуль і нуль. Усі двигуни стоп.

   Дзвін. Один-єдиний удар, мовби величезного тріс­нутого серця. Ракета зупинилася. Головний інженер застиг з руками на двох рукоятях аварійного викиду: скеля могла не витримати. Чекали. Стрілки секундомі­рів рухалися далі своїм мурашиним кроком. Командир якусь мить дивився на показник вертикалі; його срібляс­тий вогник анітрохи не відхилився убік від червоного нуля. Мовчали. Розпечені до червоного дюзи вже починали звужуватися, видаючи низку характерних звуків, схожих на хриплий стукіт. Червонувата хмара, що піднялася на сотні метрів, спадала. З неї виринули тупа верхівка «Непереможного», його боки, обсма­лені атмосферним тертям і тому схожі на колір старої скелі, рапатий подвійний панцир. Руда курява все ще клубилася й вирувала біля днища, але сам корабель уже цілком застиг, мов би став частиною планети, і тепер кружляв разом з її поверхнею лінивим рухом, що тривав віки, під фіолетовим небом, у якому видніли найсильніші зірки, що гасли лише в безпосередній близькості від червоного сонця.


Зміст
Чорний дощ
Серед руїн
«Кондор»
«Перший»
Хмара
Гіпотеза Ляуди
Група Рогана
Катастрофа
Довга ніч
Розмова
«Непереможний»

Серія: Горизонти фантастики

ISBN: 978-966-10-4771-5
Кількість сторінок: 180
Обкладинка: Тверда
Формат: 120х200
Вага: 220 г

   «Непереможний» — науково-фантастичний роман Станіслава Лема. 
   На пустельну й нежилу планету Регіс-III здійснив посадку Крейсер другого класу «Непереможний». Незадовго до цього на цій планеті зник інший земний корабель — «Кондор», відправивши перед цим всього два повідомлення. У першому йшлося про успішну посадку на поверхню планети Регіс-III, а в другому — про якісь «мушки».
   Екіпаж «Непереможного» отримав завдання знайти сліди зниклої експедиції «Кондора» і з’ясувати причину її зникнення. У біолога Лауди виникає припущення: на планеті відбувається еволюція механізмів, що залишилися від позаземної цивілізації, яка прибула десь із сузір’я Ліри (Лірян).
   Судячи з нечисленних слідів, що збереглися від перших колоній роботів, їхніх типів було кілька. «Рухливі» — мобільні роботи, складні, інтелектуальні, озброєні, живились ядерною енергією. «Найпростіші» — здатні до обмеженого пристосування, але при цьому не залежали від наявності запасних частин та радіоактивного палива.
   Позбавлені нагляду Лірян, роботи почали неконтрольовано розвиватися і змінюватися. Їхня еволюція призвела до того, що вижили найбільш пристосовані. І такими виявилися найпростіші роботи. З їхніми далекими нащадками, які мають вигляд «мушок», і зіткнулися експедиції землян…

  

   Переклав з польської Іван Сварник
   Ілюстрації Ростислава Крамара

ЧОРНИЙ ДОЩ

   «Непереможний», крейсер другого класу, най­більша одиниця, котру мала в розпорядженні База в сузір’ї Ліри, йшов на фотоновій тязі через крайній квадрант зоряного скупчення. Вісімдесят три члени екіпажу спали в тунельному гібернаторі центральної палуби. Оскільки рейс був порівняно коротким, замість повної гібернації застосували поглиблений сон, у якому температура тіла не спадала нижче десяти градусів. У рубці керування працювали лише автомати. У їхньому полі зору, в перехресті прицілу, лежав диск сонця, не­значно гарячішого за звичайного червоного карлика. Коли його коло зайняло половину площини екрана, анігіляційна реакція була зупинена. Протягом якогось часу в усьому кораблі панувала мертва тиша. Беззвучно працювали кондиціонери та лічильні машини. Затихла навіть найделікатніша вібрація, що супроводжувала емісію світлового стовпа, який попередньо вистрілював з корпуса і, мов шпага нескінченної довжини, занурена в морок, своєю інерцією штовхав судно. «Непере­можний» ішов з тою самою швидкістю, близькою до світлової, безвладний, глухий і на позір порожній.

   Потім вогники почали блимати один одному з па­нелей, осяяних рожевизною далекого сонця, відобра­женого на центральному екрані. Феромагнітні стрічки ожили, програми поволі сповзали в середину чимраз новіших машин, перемикачі яскріли іскрами, і струм тік дротами зі шумом, якого ніхто не чув. Електричні двигуни, перемагаючи опір давно застиглого мастила, почали обертатися, переходячи з басів на високі зой­ки. Матові штаби кадмію виступали з допоміжних реакторів, магнетичні помпи нагнітали рідкий натрій у змійовик охолодження, металевими конструкціями палуб пройшло тремтіння, а заодно слабке шкряботіння всередині стінок, ніби там бушували зграї звіряток, стукаючи кігтиками об метал. Це показало, що рухомі саморемонтувальні апарати вже вирушили в багатокіло­метрову мандрівку, щоб контролювати кожне з’єднання балок, цілісність корпусу, непорушність металевих стиків. Увесь корабель сповнився шелестом, рухом, прокидаючись, і лише його залога ще спала.

   І тут наступний автомат, проковтнувши свою програмну стрічку, вислав сигнал до управління гібернатора. До подмуху холодного повітря додався пробуджувальний газ. Поміж рядами ліжок з ґратів на підлозі війнуло теплим повітрям. Однак люди довго мовби не хотіли прокидатися. Дехто мимоволі рухав руками; пустку їх холодного сну сповнювали маячня і кошмари. Врешті хтось першим розплющив очі. Ко­рабель уже був готовий до цього. Вже кілька хвилин дотеперішню темряву довгих суднових коридорів, шахт двигунів, кают, кермувальної рубки, робочих по­стів, камер тиску осявало штучне денне світло. І доки гібернатор сповнювався шумом зітхань і зойків напів­притомних, корабель, мовби не в змозі від нетерплячки дочекатися пробудження залоги, розпочав маневр попереднього гальмування. На центральному екрані з’явилися смуги носових вогнів. У дотеперішню мерт­воту досвітлового руху втрутився поштовх, потужна сила, прикладена носовими двигунами, намагалася зім’яти вісімнадцять тисяч тонн статичної маси «Не­переможного», помножені тепер його величезною швидкістю. Щільно запаковані мапи неспокійно за­трусилися в сувоях у картографічних каютах. Тут і там рухалися, мовби оживаючи, не надто міцно закріплені предмети; у камбузах загриміло, стукаючись, начиння, затремтіли спинки порожніх фотелів з піни, а пристінні пояси й линви палуб почали хитатися. Стукіт, змішані звуки скла, бляхи, пластику хвилею промайнули всім судном від носа до корми. Тим часом з гібернатора долинав уже гомін голосів; люди від небуття, в якому перебували протягом семи місяців, через короткий сон, поверталися до яви.

   Корабель скидав швидкість. Планета, уся вкрита рудою вовною хмар, заслонила зорі. Випукле люстро океану з відблиском сонця пересувалося чимраз по­вільніше. В поле зору увійшов бурий, подзьобаний кратерами континент. Люди на бортових пунктах не бачили нічого. Під ними, у титанових глибинах ма­шинних відсіків наростав придушений гуркіт, страшне перевантаження зіштовхувало пальці з рукояті. Хмара, що потрапила у потік викиду, розщепилася вибухом ртуті, розпалась і зникла. Гарчання двигунів на мить посилилося. Рудуватий диск розплющився: так пла­нета перетворювалася на поверхню. Уже видно було серпасті дюни, які пересував вітер; смуги лави, що роз­ходилися, мов шпиці колеса, від найближчого кратера, зблиснули відбитком пожежі ракетних дюз, сильнішим за сонячне сяйво.

   —   Уся потужність на вісь. Статична тяга.

   Стрілки ліниво пересувалися в наступний сектор датчика. Маневр відбувся безпомилково. Корабель, мов перекинутий вулкан, що дихає полум’ям, висів за півмилі від подзьобаної рівнини, помережаної зануре­ними в піски скелястими хребтами.

   —   Уся потужність на вісь. Зменшити статичну тягу.

   Уже видно було місце, в якому стикався з ґрунтом потік викиду, скерований вертикально донизу. Там здійнялася руда буря піску. З днища стріляли фіоле­тові блискавки, на вигляд беззвучні, бо грім поглинав сильніший од нього гуркіт газів. Різниця потенціалів вирівнялася, командир зауважив це, кивнувши голо­вою інженерові: резонанс. Слід усунути. Але ніхто не відповів, двигуни вили, корабель опускався, тепер уже без жодних ривків, мов сталева гора, підвішена на невидимих линвах.

   —   Половина потужності на вісь. Мала статична тяга.

   Концентричними колами, мов видиво справжнього моря, в усі боки линули, наче дим, хвилі пустельного пороху. Епіцентр, куди з невеликої відстані вціляло полум’я викиду, вже не димів. Пісок зник, перетво­рився на дзеркало червонявих бульбашок, на кипляче озеро розтопленого кремнію, на стовп безперервних вибухів, доки не випарувався. Оголений, мов кістка, старий базальт планети почав м’якнути.

   —   Стоси на холостий хід. Холодна тяга.

   Блакить атомного вогню погасла. З дюз ударили скісні промені буровиків, і за мить пустелю, стінки скелястих кратерів і хмари над ними залила примарна зеленкавість. Базальтовій основі, на якій мало спочити широке днище «Непереможного», вже не загрожувало розплавленням.

   —   Стоси нуль. Холодною тягою на приземлення.

   Усі серця забилися жвавіше, очі схилилися над ін­струментами, рукояті спітніли у затиснутих пальцях. Сакраментальні слова означали, що повороту вже не буде, що ноги стануть на справжній ґрунт, хоча б і на пісок пустельної кулі, але й там будуть схід і захід сонця, горизонт і хмари, і вітер.

   —   Точкове приземлення у надірі.

   Корабель сповнив протяжний зойк турбін, крізь які униз падав матеріал згорання. Зелений стовп вогню, що розходився віялом, поєднав його з димом від палаючої скелі. З усіх боків здійнялися хмари піску, що засліпили перископ середніх палуб, лише в рубці керування на екранах радарів незмінно з’являлися і гасли поздовжні промені, які малювали обриси пейзажу, котрий тонув у хаосі тайфуну.

   —   Стоп при дотику.

   Вогонь бунтівливо хвилювався під днищем, мілі­метр за міліметром зменшуючись від тиску величезної ракети, що посувалася на нього, зелене пекло стріляло довгими бризками у глиб рухливих піщаних хмар. Щілина між днищем і обпаленим базальтом ставала дедалі вужчою лінією зеленого полум’я.

   —   Нуль і нуль. Усі двигуни стоп.

   Дзвін. Один-єдиний удар, мовби величезного тріс­нутого серця. Ракета зупинилася. Головний інженер застиг з руками на двох рукоятях аварійного викиду: скеля могла не витримати. Чекали. Стрілки секундомі­рів рухалися далі своїм мурашиним кроком. Командир якусь мить дивився на показник вертикалі; його срібляс­тий вогник анітрохи не відхилився убік від червоного нуля. Мовчали. Розпечені до червоного дюзи вже починали звужуватися, видаючи низку характерних звуків, схожих на хриплий стукіт. Червонувата хмара, що піднялася на сотні метрів, спадала. З неї виринули тупа верхівка «Непереможного», його боки, обсма­лені атмосферним тертям і тому схожі на колір старої скелі, рапатий подвійний панцир. Руда курява все ще клубилася й вирувала біля днища, але сам корабель уже цілком застиг, мов би став частиною планети, і тепер кружляв разом з її поверхнею лінивим рухом, що тривав віки, під фіолетовим небом, у якому видніли найсильніші зірки, що гасли лише в безпосередній близькості від червоного сонця.


Зміст
Чорний дощ
Серед руїн
«Кондор»
«Перший»
Хмара
Гіпотеза Ляуди
Група Рогана
Катастрофа
Довга ніч
Розмова
«Непереможний»
Ви можете задати нам запитання за допомогою наступної форми.
code

Недавно переглянуті

Немає товарів